На Чернігівщині відбулася презентація книги "Ніжинське шістдесятництво: Леся Коцюба"

15 травня у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя відбулася презентація книги "Ніжинське шістдесятництво: Леся Коцюба".

Про це пише Мynizhyn.com.

Збірка матеріалів присвячена життю та діяльності активної учасниці дисидентського руху 1960-1970-х років Лесі Коцюби та справі передавання за кордон статті Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація".

"Пам'ять про таких людей обов'язково треба зберігати, тому що завдяки таким людям живе Україна. Легко говорити про Україну там, де всі тебе підтримують, а дуже важко було в тих умовах говорити про Україну, коли іде русифікація, іде насадження комуністичної ідеології і щось таке сказати, а тим більше зробити, як це зробила Леся Йосипівна це була потрібна дуже велика мужність", — зауважив один із редакторів-укладачів книги Євген Луняк.

Леся Коцюба — українська вчена в галузі фольклористики, педагогиня, учасниця дисидентського руху в Україні 1960-1970-х років, працювала на кафедрі української мови Ніжинського державного педагогічного інституту імені Миколи Гоголя, зазнала переслідувань, була змушена звільнитися.

 

Юрій Шевельов. Що не увійшло і не могло увійти до книги спогадів?

Спогади Юрія Шевельова із назвою "Я – мене – мені… (і довкруги)", оприлюднені на початку 2000-х років, пролили світло на досі невідомі сторінки життя і діяльності видатного філолога, славіста-мовознавця, професора низки престижних університетів світу, багаторічного президента Української вільної академії наук. Шевельов не випадково обрав таку багатозначну назву. Вона цілком підійшла б і для назви справи агентурної розробки, яку завели на нього в мгб урср. Хіба що у трішки зміненому вигляді – "Він – його – йому… (і довкруги)". Натомість справі дали назву "Шевченко".

Національний Пантеон. Світовий досвід

Про потребу в національному українському пантеоні заговорили ще у 2000-х роках, його розглядали як місце перепоховання видатних українців, могили яких за межами України. Сучасна російсько-українська війна знову активізувала проблему. Розглянемо яким є світовий досвід національних пантеонів.

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.