АНОНС: Виставка про ненасильницький спротив українців на тимчасово окупованих територіях

18 травня, в День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, в Києві відкриється виставка «Небачена сила», що розповідатиме про ненасильницький спротив українців на тимчасово окупованих територіях.

Про це повідомила PR-служба проєкту.

Мета виставки, яка приурочена до 80-х роковин депортації кримських татар – розповісти про ненасильницький опір і надихнути як національну, так і глобальну підтримку для ненасильницького спротиву в Україні.

"Бути серед своїх і бути в окупації — це два різні способи життя і відчуття свободи. Багато українців та українок на тимчасово окупованих територіях, переживаючи паспортний терор, переслідування, стирання ідентичності, беззаконня, чинять опір ворогам", - зазначають організатори проєкту.

Виставка "Небачена сила" покликана продемонструвати, що ненасильницький опір є особливою і могутньою силою українців у російсько-українській війні, яка триває вже 10 років. У спротиву — організованого чи індивідуального — багато методів та інструментів: публічна демонстрація української ідентичності та культури, викриття та присоромлення російських посадовців та персоналу, відмова від співпраці у незаконних політичних процесах (як от псевдовибори), введення в оману російських солдатів, саботаж, соціальний бойкот та багато іншого.

"З новин ми знаємо про громадський рух "Жовта стрічка", що виник у квітні 2022 року в Херсоні, жіночий рух "Зла Мавка", зорганізований у 2023-му в Мелітополі, які ведуть партизанську інформаційну війну. Чули про "Бойові кримські чайки" та "Атеш", які надають тактичну інформацію українським Збройним силам. Це історії не пасивності, невизначеності та байдужості, а радше незламності населення, яке опинилось в ситуації прямої загрози від російського окупанта", - акцентують організатори. 

Виставка "Небачена сила" відбудеться з 18 травня по 2 червня в Українському домі (5 поверх).

Відкриття виставки - 18 травня, о 17.00.

Преспоказ для журналістів - 17 травня, о 14.00.

Кураторка виставки – Ольга Муха, УАК-Львів

Співкураторка секції мистецького жіночого спротиву – Тетяна Філевська, Український Інститут

Дизайн експозиції: Павло Білик

Організатори: ГО "Українська асоціація культурологів – Львів",  Український дім Співорганізатори: Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, Кримська Платформа, Фонд "Партнерство за сильну Україну" Партнери та учасники:  Government of Canada, Ukraїner, Музейний кризовий центр, БО "Фонд культурної спадщини України", Меморіальний музей тоталітарних режимів "Територія Терору", PEN Ukraine,  Дім Звуку, Радіо Культура, Український Інститут, Український кризовий медіа-центр, Національний музей історії України у Другій світовій війні.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.