Пам’ятники і вулиці на честь Булгакова є пропагандою російської імперської політики

Український інститут національної пам’яті оприлюднив фаховий висновок щодо належності об’єктів, присвячених російському письменнику Михайлу Булгакову до символіки російської імперської політики.

Про це йдеться на сайті УІНП.

"Михайло Булгаков – імперець за світоглядом, затятий українофоб. Письменник, не зважаючи на роки життя у Києві, зневажав українців та їхню культуру, ненавидів українське прагнення до незалежності, негативно відгукувався про становлення Української держави та її очільників. З-поміж усіх російських письменників того часу стоїть найближче до нинішніх ідеологем путінізму і кремлівського виправдання етноциду в Україні", - зазначають у фаховому висновку експертної комісії УІНП. 

Нав'язливо декларована ним зневага до України закорінена в тому, що його родину прислали до Києва з Орловської губернії для колоніальної діяльності. Батько, російський богослов, викладач Київської духовної академії, був цензором, займався утисками української культури. Свідому стратегію блокування права української нації на окремий від Росії шлях продовжив і його син.

Михайло Булгаков упереджено й виразно негативно ставився до всього українського – українців, їхньої мови, культури, права на власну державу тощо, а його творчість безпосередньо пов'язана з глорифікацією російської імперської політики та неприхованою українофобією.

Присвоєння його імені географічним об'єктам, назвам юридичних осіб, об'єктам топонімії, а також встановлення на його честь пам'ятників та пам'ятних знаків в Україні було втіленням русифікації– складової російської імперської політики, спрямованої на нав'язування використання російської мови, пропагування російської культури як вищих, порівняно з іншими національними мовами та культурами, витіснення з ужитку української мови, звуження українського культурного та інформаційного простору.

 

 

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.