Голову Українського інституту національної пам'яті демобілізували

Після 25 місяців служби Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович звільнився з лав ЗСУ.

Про це повідомив Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

"Сьогодні офіційно повернувся на роботу в Український інститут національної пам'яті після 25 місяців служби у Збройних Силах України. Звільнився бо уже пів року хворіє батько і треба йому допомагати. Не знаю чи на довго, але розумію, що війна з росією скоро не закінчиться, тому вочевидь це була не остання моя каденція у війську", - написав на своїй сторінці у Фейсбук Антон Дробович.

У своєму дописі він також подякував побратимам і посестрам з ТрО і ДШВ. І вшанував пам'ять полеглих товаришів.

"А решті читачів скажу лише одне — готуйтеся і гартуйтеся. Мені здається, що ця війна торкнеться кожного, від неї не вийде піти чи поїхати. Але в ній точно можна перемогти зло", — додав він.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.