На Полтавщині перейменували залізничні станції

На Полтавщині перейменували дві залізничні станції, назви яких мали російське або комуністичне походження.

Про це повідомили в Полтавському офісі УІНП.

Зупинку Червоний Шлях на території Полтавської громади перейменували на Монастирську. Колишня назва зупинки є похідною від назви селища Червоний шлях, яке має статус мікрорайону у межах Полтави. Ця назва є символікою комуністичного режиму.

"Червоний – прикметник, що використовувався червоною ленінською Росією та окупаційним ворожим комуністичним режимом СРСР для маркування публічного простору як символ встановлення радянської влади. Зокрема більшовицької інтервенції на територію України, збройної боротьби Червоної армії проти Української Народної Республіки під червоним прапором комуністичної партії", – пояснив представник УІНП на Полтавщині Олег Пустовгар.

За інформацією полтавського краєзнавця Леоніда Булави, ця географічна місцевість з часів Гетьманщини мала назву "Монастирська гора". Тож і назва зупинного пункту є вмотивованою.

Також у межах Гребінківської громади перейменували зупинку Паризька Комуна на Польове. Колишня назва прославляла уряд заколотників, який захопив владу в Парижі 1871 року та був оголошений комуністами-марксистами першим в історії прикладом диктатури пролетаріату.  

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.