У Херсоні можуть з'явитися вулиці Бандери та Шухевича

Мешканців міста запрошують долучитися до процесу зміни об'єктів топоніміки. Перейменування проводять в рамах політики деколонізації та дерусифікації.

Про це пише Район.in.ua.

Відповідне розпорядження підписав начальник Херсонської міської військової адміністрації Роман Мрочко.

Зокрема, пропонують перейменувати:

  •  вулиця Генерала Видригана — Богдана Бандери;
  •  вулиця Грибоєдова — Івана Багряного;
  •  вулиця Державіна — Павла Чубинського;
  •  проїзд Добролюбова — Гната Хоткевича;
  •  вулиця Достоєвського — Михайла Коцюбинського;
  •  проспект Кутузова — Симона Петлюри або Романа Шухевича;
  •  вулиця Нестерова — Левка Лук'яненка;
  •  вулиця Серафимовича — Наталії Кобринської.

Долучитися до обговорення можна за посиланням.

 

Міф про 9 травня. Коли закінчилась війна?

Вдень 9 травня мені зателефонули з Москви і повідомили, що вся документація про капітуляцію німецько-фашистської Німеччини отримана і вручена Верховному Головнокомандувачу. Отже, закінчилася кровопролитна війна. Фашистська Німеччина та її союзники були остаточно розгромлені. /Жуков Г. К. "Воспоминания и размышления"/

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.