На Херсонщині перейменують понад пів сотні вулиць

У тимчасово окупованій Каховській міській громаді на Херсонщині до 27 квітня готуються перейменувати понад 50 вулиць і провулків.

Про це повідомляє Центр журналістських розслідувань.

При Каховській міській військовій адміністрації почала працювати робоча група, яка найближчим часом має запропонувати повний перелік об'єктів на території громади, які підпадають під дію Закону про заборону пропаганди російської імперської політики в Україні.

Під перейменування тут підпадає понад 50 вулиць і провулків. У Каховці це: вулиці 417-й Стрілкової дивізії, 8 березня, Белінського, Ґагаріна, Ґєрцена, Ґорького, Уляни Ґромової, Декабристів, Дунаєвського, Ентузіастів, Жовтнева, Зої Космодем'янської, Земнухова, Комарова, Кошового, Кутузова, Лєрмонтова, Мічуріна, Матросова, Маяковського, Невського, Некрасова, Поліни Осипенко, Островського, Першотравнева, Пушкіна, Радіщева, Рилєєва, Сєрова, Суворова, Трудова, Тургенева, Тюленіна, Чайковського, Чернишевського, Чкалова, Шмідта і провулок З. Космодем'янської.

Також тут мають розглянути для перейменування наступні вулиці, більшість з яких теж підпадають під дію Закону: Золіна, Осетрова, Осипових, Партизанська, Перекопська (разом із трьома однойменними провулками), Шостаковича.

В селі Вільна Україна мають перейменувати вулицю Першотравневу, в селі Коробки – вул. 40 років перемоги і Пушкіна, в селі Роздольне – вул. 40 років перемоги, Ґагаріна і Макаренко, в селі Чорноморівка – вул. Першотравневу і Пушкіна.

Частину з цих вулиць, мали перейменувати ще в 2015-2016 роках – зокрема, вулиці Партизанську, Жовтневу та деякі інші. Однак тодішня влада Каховки і Херсонської області побоялася це зробити, заграваючи з проросійським електоратом. Тож у лютому 2016 року в Каховці встигли перейменувати лише 42 вулиці.

Також робоча група почала розглядати питання щодо демонтажу пам'ятників, що містять символіку російської імперської політики. Зокрема, це пам'ятник Алєксандру Пушкіну (встановлений в 1937 році), дві старі совєтські гармати, встановлені на Набережній (1973 р.) і на подвір'ї місцевої школи №1 (1975 р.), танк Т-34 разом зі стелою совєтським танкістам у  так званому парку Слави, пам'ятний знак "417-й стрелковой Сивашской Краснознамённой, ордена Суворова дивизии" біля центральної міської поліклініки і обеліск "командному пункту Васілія Блюхєра" на місці боїв 1920 року.

Після звільнення Каховки також повинні демонтувати пам'ятник "Дівчина в шинелі" і перенести з "парку Слави" на кладовище братську могилу російських окупантів, загиблих у 1920 році.

Всі рішення щодо перейменування і демонтажу повинні прийняти не пізніше 27 квітня 2024 року. Це – вимога Закону України "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії". Жодних виключень для тимчасово окупованих населених пунктів у ньому не передбачено.

 

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.