На Херсонщині перейменують понад пів сотні вулиць

У тимчасово окупованій Каховській міській громаді на Херсонщині до 27 квітня готуються перейменувати понад 50 вулиць і провулків.

Про це повідомляє Центр журналістських розслідувань.

При Каховській міській військовій адміністрації почала працювати робоча група, яка найближчим часом має запропонувати повний перелік об'єктів на території громади, які підпадають під дію Закону про заборону пропаганди російської імперської політики в Україні.

Під перейменування тут підпадає понад 50 вулиць і провулків. У Каховці це: вулиці 417-й Стрілкової дивізії, 8 березня, Белінського, Ґагаріна, Ґєрцена, Ґорького, Уляни Ґромової, Декабристів, Дунаєвського, Ентузіастів, Жовтнева, Зої Космодем'янської, Земнухова, Комарова, Кошового, Кутузова, Лєрмонтова, Мічуріна, Матросова, Маяковського, Невського, Некрасова, Поліни Осипенко, Островського, Першотравнева, Пушкіна, Радіщева, Рилєєва, Сєрова, Суворова, Трудова, Тургенева, Тюленіна, Чайковського, Чернишевського, Чкалова, Шмідта і провулок З. Космодем'янської.

Також тут мають розглянути для перейменування наступні вулиці, більшість з яких теж підпадають під дію Закону: Золіна, Осетрова, Осипових, Партизанська, Перекопська (разом із трьома однойменними провулками), Шостаковича.

В селі Вільна Україна мають перейменувати вулицю Першотравневу, в селі Коробки – вул. 40 років перемоги і Пушкіна, в селі Роздольне – вул. 40 років перемоги, Ґагаріна і Макаренко, в селі Чорноморівка – вул. Першотравневу і Пушкіна.

Частину з цих вулиць, мали перейменувати ще в 2015-2016 роках – зокрема, вулиці Партизанську, Жовтневу та деякі інші. Однак тодішня влада Каховки і Херсонської області побоялася це зробити, заграваючи з проросійським електоратом. Тож у лютому 2016 року в Каховці встигли перейменувати лише 42 вулиці.

Також робоча група почала розглядати питання щодо демонтажу пам'ятників, що містять символіку російської імперської політики. Зокрема, це пам'ятник Алєксандру Пушкіну (встановлений в 1937 році), дві старі совєтські гармати, встановлені на Набережній (1973 р.) і на подвір'ї місцевої школи №1 (1975 р.), танк Т-34 разом зі стелою совєтським танкістам у  так званому парку Слави, пам'ятний знак "417-й стрелковой Сивашской Краснознамённой, ордена Суворова дивизии" біля центральної міської поліклініки і обеліск "командному пункту Васілія Блюхєра" на місці боїв 1920 року.

Після звільнення Каховки також повинні демонтувати пам'ятник "Дівчина в шинелі" і перенести з "парку Слави" на кладовище братську могилу російських окупантів, загиблих у 1920 році.

Всі рішення щодо перейменування і демонтажу повинні прийняти не пізніше 27 квітня 2024 року. Це – вимога Закону України "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії". Жодних виключень для тимчасово окупованих населених пунктів у ньому не передбачено.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.