АНОНС: Наукова конференція "Деколонізація України"

2 і 3 лютого відбудеться конференція "Деколонізація України: в теорії і на практиці", яка проводиться в рамках програми "Дослідження сучасної України ім. Дж. Темертея" (TCUP) при Українському науковому інституті Гарвардського університету.

Про це інформує Гарвардський університет.

Мабуть, до анексії Криму та початку війні на Донбасі для пересічних українців термін "деколонізація" означав щось екзотичне, пов'язане з національно-визвольною боротьбою народів Азії та Африки. І це не дивно. Чотири покоління радянських людей виховувалися на ідеях "пролетарського інтернаціоналізму". Десятиліттями російська імперська експансія представлялася як тріумф "дружби народів", а нищення мовного та культурного спадку національних меншин – як закономірний процес творення "єдиного радянського народу".

Усе це остаточно змінилося після 24 лютого 2022 року. Культурне, психологічне, економічне, а відтепер, і військове звільнення від російського домінування стало тим гасло, яке згуртувало всіх українців без огляду на їхні політичні уподобання та етнічне походження. Всі розуміють, що на кону стоїть саме виживання України, як держави, та українців, як народу.

Тож не дивно, що тема деколонізації зараз у всіх на слуху. Але ті вчені, освітяни, урядовці та політики зі США та України, які беруть участь у конференції УНІГУ, намагаються не обмежуватися гаслами. Їх цікавлять усі аспекти цього явища, від теорії деколонізації до практичного втілення ідей та завдань цього глобального соціально–політичного явища.

Як розуміють поняття "деколонізації України" політики, дипломати та громадські активісти? Конференція матиме чотири сесії, на яких буде обговорюватися як визначення цього феномена, так і реалізація його базових цілей.

Як процес деколонізації вплине на внутрішню політику України? Які він матиме наслідки для цього регіону, для Європи та для всього світу? Кожне із цих нагальних питань вимагає відповіді.

Для участі в конференції, як у режимі фізичної присутності, так і в онлайновому форматі необхідно попередньо зареєструватися. Просимо зарані вказати, які саме сесії ви плануєте відвідати. Всі вони відкриті в обох форматах як для учасників, так і для публіки. Наголошуємо, що для кожного з цих форматів треба реєструватися окремо.

Всі сесії відбуватимуться в аудиторії ім. Тсай (Tsai Auditorium, S-010, CGIS South Building). До синхронного перекладу на українську мову можна долучитися у форматі "Зум вебінар".

Програма "Дослідження сучасної України ім. Темертея" (TCUP) Український науковий інститут Гарвардського університету "Деколонізація України: в теорії і на практиці" 2–3 лютого, 2024

П'ятниця, 2 лютого

9:45
Вступне слово

Сергій Плохій (УНІГУ), Емілі Ченнел-Джастіс (УНІГУ)

10:00 – 12:00
Сесія 1: Основні засади деколонізації

Модератор: Емілі Ченнел-Джастіс (УНІГУ)
Доповідачі: Тарак Баркаві (Університет ім. Джонса Гопкінса), Марія Соневітскі (Коледж ім. Барда), Катрін Ваннер (Університет штату Пенсильванія / УНІГУ), Кімберлі Сейнт Джуліан-Варнон (Пенсильванський університет)

14:00 – 16:00
Сесія 2: Ширша перспектива: регіональна політика

Модератор: Тімоті Колтон (Гарвардський університет)
Доповідачі: Юджін Фінкель (Університет ім. Джона Гопкінса), Еріка Марат (Університет національної оборони), Норман Неймарк (Стенфорський університет), Йоланта Шиманська (Польський інститут міжнародних відносин)

16:30 – 18:00
Головна промова

Дора Хом'як ("Разом за Україну) Модератор: Емілі Ченнел-Джастіс (УНІГУ)

Субота, 3 лютого

10:00 – 12:00
Вступне слово (відео запис)

Оксана Маркарова, надзвичайний уповноважений посол України у США

Сесія 3: Політика США по відношенню до України

Модератор: Оксана Шевель (Університет ім. Тафта)
Доповідачі: : Володимир Дубовик (Університет ім. Тафта), Юджін Фішел (Університет ім. Джорджа Мейсона), Мелінда Геарінґ ("Разом"), Бенджамін Шмітт (Пенсильванський університет)

14:00 – 16:00
Сесія 4: Українська внутрішня політика

Модератор: Лена Суржко Гарнед ( Університет штату Пенсильванії, коледж ім. Бегренда)
Доповідачі: Олексій Гончаренко (депутат Верховної Ради України), Володимир Кулик (Стенфорський та Колумбійський Університети), Маріам Найєм (незалежний дослідник), Ольга Скрипник (Кримська правозахисна група)

По закінченню роботи 4-ї сесії – прийняття.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.