Кінорежисера Сергія Параджанова реабілітували через 50 років після вироку

Національна комісія з реабілітації за поданням Українського інституту національної пам'яті реабілітувала українсько-вірменського кінорежисера Сергія Параджанова.

Про це  повідомив директор УІНП Антон Дробович.

"Маємо дійсно історичну новину - Сергія Параджанова реабілітовано! Пів століття пройшло з часу судилища над ним, але тепер і в юридичному плані справедливість торжествує. Приємно писати про це у столітній ювілей з дня народження ключового автора українського поетичного кіно", - написав Антон Дробович.

На підтримку розгляду справи виступали Офіс президента України та українські правозахисники, зокрема Українська гельсінська спілка з прав людини. А матеріали для розгляду Нацкомісії з реабілітації надали УІНП та Державний архів Київської області.

"Історична правда перемагає забуття і репресії, а також зʼявляється надія, що згодом будуть розглянуті й інші складні та резонансні справи українських дисидентів, яких судили в СРСР як за політичними, так і за сфабрикованими загальнокримінальними статтями", - додав Дробович.

Сергій Параджанов - український та вірменський кінорежисер, сценарист. Відомий як режисер кінострічки "Тіні забутих предків" заснованої на однойменній повісті Михайла Коцюбинського.

4 вересня 1964 року під час прем'єри фільму "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова у київському кінотеатрі "Україна" відбулася акція протесту творчої інтелігенції, яка публічно засудила політичні репресії в Україні.

У 1973 році радянська влада звинуватила Параджанова в "українському націоналізмі та гомосексуалізмі" та засудила на п'ять років таборів суворого режиму.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.