У Харкові пропонують перейменувати вулицю і провулки на честь сотника армії УНР

Харківська "Спілка ветеранів АТО" звернулася до Харківського міського голови Ігоря Терехова із пропозицією перейменувати п'ять топонімів на честь сотника армії УНР Олекси Костюченка.

Про це пише "Деколонізація Україна".

"ГО "Спілка ветеранів АТО" шанує пам'ять козаків часів Війни за Незалежність 1917-1921 рр. Ми шануємо й цінуємо збереження пам'яті про відомих діячів Української революції та Визвольних змагань 1917-1921 рр., а також видатних діячів Армії УНР, які народилися у місті Харків", — сказано у зверненні.

Пропонують перейменувати такі топоніми:

  • вулицю Таганську,
  • провулок Таганський,
  • провулок Таганський 1-й,
  • провулок Таганський 2-й,
  • провулок Таганський 3-й.

Олекса Костюченко народився 17 (29) лютого 1892 року у слободі Іванівка (Харків) у родині міщанина із Полтавщини. Навчався у Харківській реальній школі, потім у Харківському технологічному інституті. Був сотником армії Української народної республіки, ад'ютантом Харківського слобідського полку, начальником штабу Харківського слобідського коша. Служив у 6-й Січовій стрілецькій дивізії Армії УНР. Редактор, перекладач і журналіст.

У 1914 році його призвали до російської армії. Закінчив Чугуївську військову школу, поїхав на фронт у складі Чорноморського полку, пізніше — Комаровського полку. У листопаді 1917 року взяв відпустку та повернувся до України. У 1918 році вступив до 42-го пішого Валківського полку (дислокувався у Харкові). Брав участь в Антигетьманському повстанні. До Коша військ козацьких Харківщини долучився у листопаді 1918 року. Мав хрест Симона Петлюри.

У 1940 році його заарештували. Це сталося під час захоплення Радянським союзом Галичини. Під час етапування, після 22 червня 1941 року, зник безвісти.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.