Найбільший художній музей Фінляндії визнав Іллю Рєпіна українцем

Найбільший художній музей Фінляндії «Атенеум» у підписі під іменем художника Іллі Рєпіна змінив національність з росіянина на українця.

Про це повідомляє "Українська правда. Життя" з посиланням на фінське місцеве видання Suomen Kuvalehti.

У 2021 році фінський музей у співпраці з Третьяковською галереєю та Музеєм російського мистецтва провів велику виставку робіт Рєпіна. На ній розповідалося про те, що художник народився на території сучасної України, але представляли його як росіянина. Відтоді українці зверталися до музею з наміром відновити історичну справедливість.

Серед тих, хто звертався до музею з проханням змінити національність Рєпіна, – українська журналістка, авторка УП.Культура Анна Лодигіна. Готуючи статтю про художника, вона попросила надати більше інформації про його життя у Фінляндії. Кураторка надіслала їй статтю, в якій йшлося, що батьки Рєпіна були росіянами та народилися в Підмосков'ї. У відповідь Лодигіна надіслала докази того, що це не так – церковні документи свідчили, що батько і дід художника народилися на території  України.

Рішення про зміну національності Рєпіна зайняло в фінського музею близько двох років з часу перших звернень після виставки у 2021-му. Тоді фінський музикант українського походження Лукас Стасевський наголошував, що на виставці в Атенеумі бракує інформації про широкі зв'язки Рєпіна з українською культурою.

Нарешті назвати Рєпіна українцем в музеї наважилися, коли готували виставку "Питання часу", до якої увійшла одна з робіт художника. Вона відкрилася в музеї після його реновації в 2022-2023 роках.

Нагадаємо, що у лютому 2023 року музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку змінив у своїх описах національність уродженця Маріуполя, художника Архипа Куїнджі з росіянина на українця. 

Буквально через кілька днів Метрополітен також визнав українськими, а не російськими художниками Іллю Рєпіна та Івана Айвазовського. Зокрема, відповідні позначки з'явилися у підписі до портрету письменника Всеволода Гаршина авторства Рєпіна та на морському пейзажі Айвазовського.

У березні 2023-го Музей Стадейлік (Stedelijk) в Амстердамі (Нідерланди), який має одну з найповніших колекцій творів Казимира Малевича, змінив підписи в інформації про художника-абстракціоніста, назвавши його українцем.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.