Родину Столярчуків з Києва визнали Праведниками народів світу

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту в Києві родині Столярчуків присвоїли нагороду Праведників народів світу за допомогу, надану єврейському народу в роки Другої світової війни.

Про це повідомили на сайті Міністерства культури та інформаційної політики.

Почесне звання Володимиру та Павлині Столярчуків посмертно присвоїла держава Ізраїль на знак глибокої вдячності. Нагороду отримала праонука – Аліна Зінченко.

"Є дати, які ми завжди пам'ятаємо. 27 січня – одна з них. 79 років тому концтабір Аушвіц був звільнений Червоною армією. Та нещодавно до цього списку додалися ще дві дати. 24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабну агресію проти України. А 7 жовтня минулого року стався безпрецедентний теракт проти Ізраїлю. Понад 1200 ні в чому не винних ізраїльтян були вбиті, сотні були взяті в заручники. Це був найбільш смертоносний напад на євреїв з часів Голокосту", – зазначив посол Ізраїля в Україні Міхаель Бродський.

Як повідомили у МКІП, Володимир і Павлина Столярчуки врятували Марію Мільман та її сина. Марія з чоловіком Іллєю приїхали як молоді спеціалісти до села Комсомольське Вінницької області. Марія була вчителькою, Ілля - техніком у тракторному відділенні. У 1938 році у них народився син Михайло.

У 1941 році Іллю мобілізували, Марія і син опинились в окупації. 9 вересня 1941 року майже всіх євреїв населеного пункту вбили. Коли Марію із сином гнали у колоні до розстрільних ровів, один із охоронців почув, що хлопчик говорить до матері українською. Він вивів їх з колони і відпустив додому. Марія попросила про допомогу свою подругу Павлину Столярчук.

Подружжя Столярчуків переховувало Марію із сином у себе вдома два місяці, поки не зробили їм підроблені документи на прізвище Коваленко. З цим прізвищем Михайло жив надалі.

До кінця війни Марія і Михайло проживали у селі Пирогівка, потім повернулися до Комсомольського, де після війни возз'єдналися з батьком. Весь час після війни вони спілкувалися із Столярчуками.

"Кожна трагічна сторінка в житті людства завжди перегортається. Літопис складається з багатьох сторінок. Перегорнувши сторінку Другої світової війни, Голокосту, ми маємо пам'ятати не тільки основний трагічний текст цієї сторінки. На ній є чимало доброго тексту про тих людей, хто боровся з ворогом, зі злом. Завжди є добро, яке перемагає зло", - підкреслив т.в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв.

Щороку 27 січня міжнародна спільнота вшановує пам'ять жертв Голокосту. Цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті — Аушвіц-Біркенау. Цей день за рішенням Генеральної Асамблеї ООН став датою, коли світ згадує про жертв нацистського терору.

 

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.