АНОНС: Публічна дискусія "Відстояти Соборність"

Відкрита зустріч-розмову з істориками і військовими "Відстояти Соборність: чому в 1919-му не вдалося, і що робити, щоб вийшло зараз?" відбудеться 22 січня в Києві о 18:00.

Про це інформує Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану. 

22 січня будемо відзначати День Соборності України в умовах війни, в якій боремося, щоб відновити цілісність своєї держави. До памʼятної дати запрошуємо на відкриту зустріч-розмову з істориками і військовими, яка відбудеться 22 січня в Києві. 

Говоритимемо:

 - чому соборність (як і державність) вдалося проголосити, але не вдалося відстояти століття тому?

 - чим війна з Росією сьогодні відрізняється від збройного опору українців більшовицькій окупації?

 - чи вчить нас минуле чомусь і що маємо робити, щоб не повторити долю УНР і ЗУНР та не втратити Україну?

 - чи працює досі пропагандистська теза про "різні України", про "Схід і Захід"?

 - що соборність і єдність означають сьогодні?

Запрошені учасники:

Володимир Бірчак, редактор "Історичної правди", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху, військовослужбовець ЗСУ,    

Антон Дробович, голова Українського інституту національної памʼяті, військовослужбовець ЗСУ,      

Валентина Піскун, доктор історичних наук, дослідниця української еміграції 1920-х років,

Юрій Сиротюк, політик і громадський діяч, директор аналітичного центру "Українські студії стратегічних досліджень", військовослужбовець ЗСУ, 

Василь Яблонський, доктор історичних наук, серед тем його досліджень – діяльність уряду УНР в екзилі та політичний процес у незалежній Україні.   

Також у розмові візьме участь засновник, фронтмен гурту "Тінь Сонця" і військовослужбовець ЗСУ Сергій Василюк, який на завершення заходу виконає для присутніх кілька пісень.

Модеруватиме дискусію співробітник Українського інституту національної памʼяті, історик Іван Стичинський. Розмова не обмежується лише зазначеними вище темами, а присутні матимуть змогу задати учасникам свої питання чи відрефлексувати на почуте. Ми заохочуємо обмін думками, тож долучайтеся.

Коли: 22 січня, початок о 18:00.

Де: Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану (майдан Незалежності 18/2, Будинок профспілок). Щоб відвідати подію офлайн, потрібно зареєструватися.

Дискусія також транслюватиметься наживо на ютуб-каналі Українського інституту національної памʼяті та сторінках УІНП й Інформаційно-виставкового центру Музею Майдану у фейсбуці.

Організатори події: Український інститут національної пам'яті, Національний музей Революції Гідності, Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.