У Києві розпочали демонтаж пам’ятника Миколі Щорсу

Вранці 9 грудня у Києві почали демонтувати пам'ятник радянському діячу Миколі Щорсу.

Про це йдеться на сайті КМДА.

"Перед демонтажем пам'ятник було вилучено з Державного реєстру нерухомих пам'яток культурної спадщини національного значення", - зазначили у КМДА.

Монумент радянському діячу розташований у центрі Києва. До демонтажу складної конструкції залучили важку техніку, через це можливе тимчасове часткове перекриття руху бульваром Тараса Шевченка.

Надалі монумент зберігатиметься в Державному музеї авіації України ім. О. К. Антонова.

Пам'ятник у Києві, встановлений 30 квітня 1954 року з нагоди 300-річчя Переяславської ради. Авторами монумента є скульптори Михайло Лисенко, Микола Суходолов, Василь Бородай та архітектори Олександр Власов і Олексій Заваров.

Пам'ятник Миколі Щорсу являє собою кінну статую загальною висотою 13,8 метра. Статую виготовлено з бронзи та встановлено на постаменті з граніту висотою 6,5 метрів. Вгорі постамент прикрашений карнизом та фризом з барельєфами із зображеннями епізодів Радянсько-української війни.

Внаслідок процесів декомунізації, що розпочався під час Євромайдану та Революції Гідності, були спроби знести пам'ятник Щорсу. Через це у березні 2017-го він навіть втратив один зі своїх елементів — ногу коня. На пам'ятнику писали слова "кат", "декомунізація" тощо. А згодом його закрили жовто-синім банером.

На початку квітня 2023 року Київрада ухвалила рішення про усунення з публічного простору переліку бюстів, меморіальних об'єктів і пам'ятників, пов'язаних з Росією та радянським минулим; серед таких рекомендованих пам'яток опинився і пам'ятник Щорсу, який значився як пам'ятка монументального мистецтва.

У листопаді цього року Уряд ухвалив рішення про демонтаж пам'ятника Щорсу.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.