У Києві стартував проєкт "Стріткод: історія на кожному кроці"

Проєкт Стріткод: історія на кожному кроці розповідає про видатних людей минувщини і сьогодення, на чию честь названі наші вулиці, прямо з просторів цих самих вулиць.

Про це повідомив Український інститут національної пам'яті.

Перші 38 табличок вже з'явилися на вулицях Києва. А саме: на честь історика і державника Михайла Грушевського, поета і дисидента Василя Стуса, видатного актора Івана Миколайчука, генерала Армії УНР Олексія Алмазова, полковника Петра Болбочана та ін.

А також на вулицях, у назвах яких вшанована пам'ять про наших сучасників, що загинули під час російської агресії. На честь: активіста та воїна Романа Ратушного, молодої математикині Юлії Здановської, військкора Олександра Махова, актора Павла Лі.

Команда проєкту збирає цікаву інформацію, яку верифікують історики, і маркують вулиці авторськими табличками (стріткодами), з яких можна перейти на сайт за QR-кодом, щоб дізнатися більше про постать з назви вулиці.

"Якщо і зберігати історію – то на кожному кроці. Щодня ми ходимо вулицями, які промовляють до нас іменами у своїх назвах. Деякі з них - більш підсвічені, але більшість поки що маловідомі. Це імена людей, які любили Україну, жили нею, впливали на хід історії, помилялися, еволюціонували у поглядах. Саме завдяки ним, їхнім діям, а не якимось абстрактним "договорам, боротьбі чи просвітництву" ми з вами живемо зараз у Вільній і Незалежній. За усім стояли люди", - переконані автори проєкту.

Окрім основної діяльності, команда ГО створила свій перший освітній проєкт – "Незламні назавжди. Герої в назвах вулиць". У рамках нього будуть підготовлені матеріали про 10 незламних українців різних історичних періодів, щоб продемонструвати тяглість історії та нашої стійкості.

На основі цих матеріалів буде створено презентацію для українських шкіл для проведення "Уроків Незламності". Щоб безкоштовно отримати цей матеріал – треба заповнити анкету.

Автори проєкту переконані, що історія України - це багато-багато історій окремих чудових людей, про яких треба розповідати: "Якщо і зберігати історію – то на кожному кроці. Щодня ми ходимо вулицями, які промовляють до нас іменами у своїх назвах. Деякі з них - більш підсвічені, але більшість поки що маловідомі. Це імена людей, які любили Україну, жили нею, впливали на хід історії, помилялися, еволюціонували у поглядах. Саме завдяки ним, їхнім діям, а не якимось абстрактним "договорам, боротьбі чи просвітництву" ми з вами живемо зараз у Вільній і Незалежній. За усім стояли люди".

Проєкт реалізовує ГО "Історична Платформа" Стріткод: історія на кожному кроці

Матеріал про сучасників ГО "Історична платформа" готує спільно з Меморіал героїв

Партнер: Український інститут національної пам'яті.

"Проєкт "Стріткод" в Києві реалізується за підтримки Департамента суспільних комунікацій КМДА в рамках програми "Громадський бюджет участі".

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.