Будівлю "Українського клубу" 1908-1914 рр. виставили на приватизацію

Будівля належить до пам’яток культурної спадщини, у 1908-1914 роках у ній містилася літературно-художня організація "Український клуб".

Про це повідомляє Шевченківська районна держадміністрація міста Києва.

"Регіональне відділення ФДМУ по м.Києву запрошує взяти участь у приватизаційному аукціоні Єдиний майновий комплекс ДП "Дніпро", який розташований у Шевченківському районі столиці за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 42.  До складу активу входять нежитлові приміщення загальною площею 784,8 м²", - йдеться в повідомленні.

Приватизаційний аукціон відбудеться 8 січня 2024 року.

"Український клуб" — літературно-художня громадська організація, утворена 1908 року в Києві. Ініціатором створення був Микола Лисенко. Клуб об'єднував діячів української культури. 

Діяльність національного клубу викликала невдоволення з боку влади. У жовтні 1912 р. його діячів було звинувачено у пропаганді заборонених видань, клуб закрито. Українська громадськість зуміла продовжити його діяльність під іншою назвою — клуб "Родина".

"Український клуб" відновлений 2002 року, сьогодні це дискусійний майданчик для експертів, політиків, науковців, політологів, представників громадськості.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.