Польський інститут національної пам'яті: Операція "Вісла" не була злочином

Слідчий відділ IPN припинив розслідування примусового переселення українців у 1947 році в рамках операції «Вісла».

Про це пишуть польські ЗМІ.

"Висновки слідства свідчать про те, що евакуація осіб української, лемківської та польської національностей була превентивно-захисною, а не репресивною. Воно було здійснене внаслідок масових убивств, вчинених проти місцевого населення підрозділами ОУН та Української повстанської армії (УПА)", – каже прокурор Жешува Артур Грабовський.

Висновки розслідування свідчать, що метою переселення було не переслідування якоїсь національної групи, а тим більше її знищення. За даними прокуратури, евакуація "була проведена гуманно", переселенці забрали з собою більшу частину рухомого майна та тварин. Транспортом допомогла армія. Їх забезпечили харчуванням, медикаментами та медичною допомогою. Умови життя на новому місці поселення були кращими, ніж на виїзних місцях.

Історик та нардеп Володимир В'ятрович, зауважив, що одним із головних завдань інститутів національної памʼяті, які постали на теренах Східної Європи було дослідження і засудження злочинів комуністичних режимів.
"Саме тому польський Instytut Pamięci Narodowej займався справою акції "Вісла". Але вчора прокурор цієї інституції закрив цю справу, назвавши примусову депортацію українців не репресивною, а захисною. Це ганебне виправдання одного з найбільших злочинів польського комуністичного режиму. Між іншим засудженого польським сенатом відразу після падіння комунізму", - написав на своїй сторінці у Facebook Володимир В'ятрович.
Операція "Вісла" — етнічна чистка, здійснена протягом квітня-липня 1947 року за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, ПНР та ЧСР. Полягала у примусовій, з використанням військ депортації українців з їхніх етнічних територій, — Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, — на території у західній та північній частині польської держави.
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.