В окупованому Севастополі шторм зніс пам'ятник червоноармійця

Пам’ятник в Севастополі у 2021 році відкривав особисто Володимир Путін.

Про це опублікували місцеві пабліки.

у Севастополі шторм повалив пам'ятник "Сыновьям России, воевавшим в Гражданскую войну". 4 листопада 2021 року біля цього пам'ятника виступив президент Росії Володимир Путін, який привітав росіян з днем ​​народної єдності.

У центрі пам'ятника розташована стела заввишки 25 метрів, на вершині якої розташовується жіноча фігура, виготовлена ​​із сусального золота, що втілює образ матері-Росії. В основі постаменту знаходяться дві бронзові постаті — білогвардієць і червоноармієць, які уособлюють двох синів Росії. Лицьова частина постаменту містить напис: "Ми єдиний народ і Росія в нас одна".

На фото помітно, що внаслідок негоди червоноармієць впав, натомість білогвардієць залишився стояти.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.