У Харкові перейменували проспект Героїв Сталінграда та ще 25 топонімів

Проспект Героїв Сталінграда перейменували на проспект Байрона.

Про це повідомила пресслужба Харківської міської ради.

 За підсумками позачергової сесії міської ради 22 листопада у Харкові змінили назви для 26 топонімів:

  • просп. Героїв Сталінграда — просп. Байрона;
  • вул. Інтернаціональну — на вул. Білоцерківську;
  • вул. Мурманську — на вул. Затишну;
  • вул. Хабаровську — на вул. Глухівську;
  • вул. Мінську — на вул. Дмитра Антоненка;
  • вул. Чкалова — вул. Вадима Манька;
  • частина вул. Томської — Володимира Сосюри;
  • пров. Росинського — пров. Пилипа Орлика;
  • вул. Адигейська — вул. Євгена Храпка;
  • в'їзд Росинського — на в'їзд Івана Виговського;
  • в'їзд Саранський — в'їзд Задунайський;
  • частина вул. Томської — на вул. Прилуцькою (так же і провулок);
  • вул. Забайкальська — вул. Леонтовича;
  • провул. Забайкальський — пров. Щедрика;
  • вул. Моршанську — на вул. Моршинську;
  • вул. Новосибірську — на вул. Хортицьку;
  • вул. Борисоглібську — на вул. Чигиринську;
  • вул. Олександра Невського — на вул. Заїківську;
  • вул. Перовської — на вул. Липовий Гай;
  • вул. Інтернаціональна — на вул. Білоцерківську (в'їзд і провулок зміняться на Сотенний і Полковницький, відповідно);
  • в'їзд Марата — на в'їзд Полуничний;
  • пров. Моршанський — пров. Гадяцький.

"Крім того, з карти міста прибрали майдан Олександра Невського, оскільки там немає забудови, яка потребує адресації", — зауважили у повідомленні міської ради.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.