АНОНС: «90-ті роковини. Історія Голодомору-геноциду»

23 листопада в Києві відбудеться науково-практична конференція «90-ті роковини. Історія Голодомору-геноциду». Зареєструватися для участі в конференції можна до 19 листопада.

Про це інформує Музей Голодомору.

Серед організаторів — Всеукраїнська правозахисна організація "Меморіал" імені Василя Стуса та Національний музей Голодомору-геноциду.

Дослідження теми Голодомору — геноциду українського народу — є особливо важливим з огляду на виклики сьогодення, в контексті російсько-української війни. Злочини збройних сил російської федерації під час повномасштабного вторгнення викликають прямі аналогії із подіями першої третини XX століття та офіційно визнані Верховною Радою України геноцидом українського народу. Це дозволяє проводити чіткі паралелі із подіями 90-річної давнини — Голодомором 1932—1933 років.

Метою проведення конференції є акцентування уваги на актуалізації досліджень убивства голодом мільйонів українців у 1932—1933 роках. Водночас учасникам конференції пропонується не лише проаналізувати умови, в яких відбувався злочин геноциду, а й визначити історичний вплив подій 20—30-их років XX століття на сьогодення. Конференція дасть змогу чіткіше зрозуміти трансгенераційні наслідки Голодомору-геноциду, що й досі впливають на формування світогляду українців, та напрямки руху громадянського суспільства і держави.

Дискусії на конференції охоплюватимуть, однак не обмежуватимуться такими темами:

1. Історіографія, джерельна база та сучасні методи досліджень Голодомору 1932—1933 рр. в Україні.

2. Голодомор-геноцид 1932—1933 рр. у сучасному освітньому просторі.

3. Проблеми музеєфікації Голодомору-геноциду 1932—1933 рр. та комеморативні практики.

До участі запрошуються науковці, краєзнавці, освітяни, представники громадянського суспільства.

Формат змішаний. Можлива очна, дистанційна та заочна участь.

Реєстрація за посиланням.

Завершення реєстрації учасників – 19 листопада 2023 року.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.