У Тернополі сім'я загиблого захисника відмовилася від встановлення пам’ятника, стилізованого під військове кладовище

Сім'я Стадників – єдина зі 136 родин, яка не погодилася на уніфікований пам'ятник для усіх загиблих військовослужбовців

Про це повідомила Дарця Веретюк, ініціаторка проєкту "Пантеон Героїв".

У Тернополі міська рада прийняла рішення про облаштування військового кладовища на Микулинецькому цвинтарі на Алеї героїв. Саме там поховано наразі 136 військовослужбовців, які загинули починаючи з 24 лютого 2022 року. Концепцію Пантеону представили на загальних зборах родин загиблих. Лише Марія та Олег Стадники не погодилися на уніфікований пам'ятник над могилою їх сина – прокурора, матроса ВМС Віталія Стадника, який загинув 1 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання.

Всупереч рішенню Тернопільської міської ради родина почала зводити на похованні пам'ятник на свій смак. Директор комунального підприємства "Ритуальна служба" звернувся до родини Стадників з проханням демонтувати конструкцію, однак вони не відреагували. Тож 24 жовтня працівники "Ритуальної служби" демонтували плити.

"Всі загиблі військові заслуговують на повагу, шану і безмежну вдячність за їх рішучість у боротьбі, за їх жертву на користь цивільного населення. Ні військовий стаж чи звання і посада, ні нагороди, ні розмір статків, ні походження, ані інші які б то не були ознаки цього не змінять", - зазначила Дарця Веретюк, ініціаторка проєкту "Пантеон Героїв" та дівчина загиблого Героя України Віталія Дереха.

25 жовтня батько загиблого Олег Стадник написав заяву до правоохоронців на дії комунальників. Поліції за заявою відкрила кримінальне провадження за ч. 1. ст. 297 КК України (Наруга над могилою, іншим місцем поховання).

️Також 25 жовтня батько загиблого звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду, аби домогтись заборони комунальному підприємству на здійснення будь-яких дій щодо влаштування намогильної споруди на місці поховання його сина. Однак Олег Стадник отримав відмову у відкритті позову.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.