АНОНС: Чого ми ще не знаємо про Михайла Грушевського?

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського 6 жовтня запрошує на (не)академічну дискусію «Чого ми ще не знаємо про Михайла Грушевського?».

Музей продовжує відзначати 157-у річницю з дня народження Михайла Грушевського. 

"Скільки студентів "пройшло" через лекції Михайла Грушевського і чи був професор лектором атрактивним; подивуємось, як дописували за вченого його "Ілюстровану історію" у 1940-их; "намалюємо" портрет на основі спогадів про керманича українського руху та згадаємо, як він пишався своєю бородою-"онуфрійкою" і чому не любив їздити на авто по Києву; поговоримо про те, чи любив гроші Михайло Грушевський і як вів свою "касу".

Спробуємо зрозуміти, як в одному реченні можна поєднати "Грушевський не створив українське військо і розігнав трьохтисячну армію". А може хтось зможе пояснити, чому голова Української Центральної Ради "втік" з Києва 25 січня 1918-го, коли в місто зайшла московсько-большевицька орда Муравйова? І врешті втішимося, що нема кінця-краю нашим пошукам іконографічних джерел, які "заховалися" в архівних нетрях, а ми їх все одно дістаємо звідти", - йдеться в анонсі події.

Коли: 6 жовтня о 15:00

Де: Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського, вул. Паньківська, 9

Вхід вільний.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.