Віднайдено могилу полковника Армії УНР

На кладовищі міста Абондан у Франції віднайдено місце поховання полковника Армії УНР Івана Кирія.

Про знахідку сповістила на своїй сторінці у Facebook Ліза Іжицька.

"Зробила сьогодні декілька фото могил. Знайшла з українським надписом лише одну Василя Яценко. Але де є "Ъ" вважала що не наші. Але, як зрозуміла зараз, Иванъ Кирей це полковник Української Армії", - йдеться у дописі.

Іван Кирій народився 4 січня 1876 року на Чернігівщині. Отримав військову освіту, служив у Російській імператорській армії.

У 1917 році перейшов на службу до Армії УНР. У 1919 році був начальником частини пороху, хімічного майна та вибухових речовин Головного артилерійського управління Дієвої армії УНР.

Після відступу Армії УНР з українських земель, у 1923 році виїхав до Франції. У поважному віці знайшов прихисток в таборі для біженців (за іншими даними - українському старечому домі) у місті Абондан. Досі дата смерті та місце поховання були невідомі.

Померлих мешканців ховали на місцевому цвинтарі. Там існувала окрема українська секція. З часом договори оренди землі для могил закінчувались, їх не було кому подовжувати та оплачувати. Тож багато могил просто знищили у відповідності до французького законодавства. Частину поховань вдалося перенести на український меморіал у Везін-Шалет.

Утім, кілька українських могил в Абондані такі збереглось. Ліка Іжицька відвідала цвинтар, де віднайшла кілька пам'ятників з кириличними написами. І серед них – могила полковника Армії УНР Івана Кирія.

Завдяки напису на пам'ятнику ми можемо встановити рік смерті полковника – 1953 рік.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.