У Національній бібліотеці імені Вернадськоговідкрили меморіальну дошку Ґарету Джонсу

Пам’ятну дошку встановили в читальній залі відділу зарубіжної україніки.

Про це повідомив історик Любомир Луцюк.

Бронзову таблицю виготовили у художній майстерні Любові та Мирослава Трутяків у Торонто за ініціативи канадського історика та географа українського походження Любомира Луцюка.

"Памʼяті випускника Валійського університету в м. Абериствит і Кембриджського університету Ґерета Ричарда Воена Джоунза (нар. 1905 р.) — одного з перших журналістів, які повідомили про Голодомор у радянській Україні 1932-1933 рр.", — написали на меморіальній дошці.

Ґарет Джонс — валлійський журналіст, який на власні очі побачив Голодомор в Україні, та розповів про нього в західній пресі. Його репортаж був надрукований з-поміж інших також у газетах "Manchester Guardian" та "New York Evening Post".

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.