У Софії Київській презентували новий український переклад Біблії

У Національному заповіднику «Софія Київська» презентували сучасний переклад Біблії українською мовою.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство культури та інформаційної політики.

Зазначається, що у представленні багатолітньої праці перекладачів, редакторів, мовознавців, вітчизняних та закордонних вчених-біблеїстів взяли участь глави і предстоятелі церков православного, католицького та протестантського спрямування та інші гості.

"Політика держави ніколи не була розділена з бажаннями суспільства. Особливо тих людей, які несуть слово Боже. Надалі, присягнувши українському слову, українській Біблії, Міністерство культури та інформаційної політики буде продовжувати діяльність, спрямовану на підтримку українських церков на території нашої вільної незалежної України. Хай Господь допомагає нам в тому, щоб разом досягти нашої величної мети – здобути перемогу над ворогом й утвердити на всій території України слово Боже української мовою", – заявив т.в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв.

Він також зачитав привітання Прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля з нагоди презентації перекладу Біблії українською мовою.

За словами митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Православної церкви України Епіфанія, на цю подію чекали чверть століття.

"Моє серце і всі ваші переповнені невимовною радістю. Адже ми чекали цього 25 років, чверть століття. Можливо, це і не так довго, але мірою людського життя – це вже ціле покоління. Попередні переклади також не робилися швидко, тому що це фундаментальна праця, яка повинна бути сприйнята всіма церквами, релігійними організаціями. Повинна пройти певна рецепція. Це мав бути справжній переклад, щоб ним користувалися, читали й надихалися", – зазначив глава ПЦУ.

Зробити новий переклад Біблії українською мовою було одним із основних завдань Українського Біблійного Товариства від моменту його заснування. Всі попередні переклади були здійснені задовго до того і були важкі для сприйняття сучасних читачів.

"Ми зібрались у цьому чудовому храмі для того, щоб подякувати, помолитись разом. Подякувати Богові за те, що попри всі обставини маємо чудову книгу Біблію. На початку було слово, і слово було Бог, і слово було у Бога. Це дійсно благословенний час, що ми можемо представляти Біблію в новому перекладі українською мовою", – наголосив Президент Біблійного товариства Григорій Комендант.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.