Під тиском громадськості Вєдєнєєва звільнили з посади заступника директора Інституту українознавства

Дмитра Вєдєнєєва звільнили з посади заступника директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України.

Про це повідомив історик, народний депутат ВР і колишній голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

"Декаґебізація в дії. Вєдєнєєв більше не заступник директора Інституту українознавства. Дякую усім небайдужим", — написав В'ятрович.

Він опублікував фото листа директора Науково-дослідного інституту українознавства Василя Чернеця, у якому той повідомляє заступника міністра освіти і науки Дениса Курбатова, що після того, "як у соцмережах прокотилася "хвиля обурення" щодо давніх публікацій Вєдєнєєва з приводу історії Голодомора", про які Чернець, "на жаль, не знав", він вирішив "врахувати думку громадськості" і звільнити колишнього кадебіста з посади заступника директора НДІ українознавства.

Нагадаємо, про призначення Дмитра Вєдєнєєва на посаду заступника директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України стало відомо 21 вересня. Володимир В'ятрович розкритикував це призначення.

Вєнєдєєв у 2010–2013 роках працював заступником голови Українського інституту національної пам'яті, призначений на цю посаду тодішнім президентом Віктором Януковичем. За словами В'ятровича, на цій посаді Вєнєдєєв був одним із головних інструментів у просуванні російського наративу про Голодомор.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.