Будівлю пивного заводу Шульца внесли до об'єктів культурної спадщини Києва

Історичні будівлі пивоварного заводу родини Шульца, яким понад 140 років, внесли до об'єктів культурної спадщини Києва.

Про це повідомляє Департамент охорони культурної спадщини КМДА, пише Суспільне.

Пивоварня має історико-культурну цінність та внесена до переліку об'єктів ХІХ-ХХ століття, яким може загрожувати знищення або пошкодження. Тепер її також включили до об'єктів культурної спадщини столиці.

"Крім того, історична будівля має статус щойно виявленого об'єкту культурної спадщини", — зазначила директорка департаменту Марина Соловйова.

Історична будівля на Деміївці, зведена у 1860-1890 роках, опинилась під загрозою знищення. У лютому пивоварню Карла Шульца почали розбирати будівельники, проте втрутилась Київська міська прокуратура і роботи зупинились.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.