У Бельгії відкрилася виставка про Бабин Яр і російсько-українську війну

У Музеї, меморіальному та дослідницькому центрі Голокосту та прав людини Kazerne Dossin у місті Мехелен відкрилася виставка робіт української художниці Анни Звягінцевої Ground Shadows.

8 вересня в Музеї, меморіальному та дослідницькому центрі Голокосту та прав людини Kazerne Dossin у місті Мехелен, Бельгія, відкрилася виставка робіт української художниці Анни Звягінцевої Ground Shadows.

Спеціально для локації Kazerne Dossin Анна Звягінцева створила серію малюнків та скульптур, які об'єднує образ дерева, посіченого кулями та снарядами. Дивлячись на дерева Бабиного Яру, мисткиня розмірковує про тих, хто не зміг врятуватися від Голокосту та сучасної війни.

"Під час війни в Україні люди почали звертати увагу на пошкоджені після обстрілів дерева — у містах і селах, у лісах, на полі бою. Ти дивишся і фізично відчуваєш схожіть дерева з людським тілом: гілля та руки, корені та ноги, кора та шкіра", — розповідає Анна Звягінцева.

Проєкт присвячено пам'яті трагедії Бабиного Яру та її переосмисленню в контексті російсько-української війни. У події зокрема взяли участь представниця Посольства України в Бельгії Катерина Білотіл та історик Карел Беркгоф — відомий експерт з історії Східної Європи, України та Голокосту.

Ground Shadows — це спільний проєкт платформи культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво та фонду ІЗОЛЯЦІЯ за підтримки Канцелярії та Зовнішньополітичного відомства Фландрії.

Kazerne Dossin — єдиний музей Голокосту в Бельгії. Інституція також включає меморіальний та дослідницький центр Голокосту та прав людини. Музей розташований на території нацистського пересильного табору, в якому формувалися потяги до Аушвіцу-Біркенау.

29–30 вересня 1941 року в Бабиному Яру розстріляли 33 771 київського єврея. Восени того ж року нацисти також вбили тут пацієнтів психіатричної лікарні, ромів, радянських військовополонених, ворогів окупаційного режиму.

Бабин Яр є символом "Голокосту від куль". Французький дослідник та священик Патрік Дебуа назвав цим поняттям масові вбивства, скоєні нацистами на території Східної Європи. На відміну від індустрії смерті в Аушвіці, жертв Голокосту від куль розстрілювали безпосередньо там, де вони жили.

Виставка триватиме до 24 жовтня.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.