IN MEMORIAM: помер професор Києво-Могилянської академії Михайло Кірсенко

Михайло Кірсенко відійшов у вічність на 78 році життя.

Про це сповістила Кафедра історії НаУКМА.

"19 вересня 2023 р., о першій ночі не стало професора Михайла Володимировича Кірсенко. Михайло Володимирович був засновником кафедри історії, очоливши її у 1993 році. Це невимовна втрата для кафедри, університету та всієї історичної спільноти. Світлая пам'ять!", - йдеться у повідомленні.

Михайло Кірсенко народився 1945 року в місті Калуга. Згодом переїхав до України, де закінчив Київський університет (1968). У 1993—1996 працював завідувачем, а від 1996 — професором катедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія". У той же час обіймав посаду завідувача (1996—1998), а від 1998 — професора катедри зовнішньої політики. За сприяння пана Михайла у 1996 році було створено Дипломатичну академію України при МЗС України. З 2009 року він також є експертом Ради Європи. Викладав не лише в Україні, але також і в університетах та наукових установах США, Великої Британії, Франції, Чехії, Польщі. Є членом Українського національного комітету істориків.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.