Лауреатом премії Стуса 2023 став режисер Сергій Буковський

Члени журі оголосили ім’я лавреата під час урочистої церемонії, яка відбулася 14 вересня у Києві.

Про це оголосили на церемонії нагородження, яка пройшла 14 вересня у приміщенні PEN Ukraine, повідомляє ЧИТОМО. 

Сергій Буковський – документаліст, автор близько 50 стрічок, серед яких "Назви своє ім'я" (2006) про історію Єврейського Голокосту в Україні, "Живі" (2008) про свідків Голодомору та історію британського журналіста Гарета Джонса, "Іван і Марта" (2023) про шістдесятника Івана Дзюбу та його дружину. Зараз працює як незалежний режисер, викладає в Українському Католицькому Університеті.

"Шістдесятники, до когорти яких входив і Василь Стус, зробили все, щоб незалежність, яку виборола Україна, стала реальністю. Я дійсно почуваюся винним, і вважаю наше суспільство винним у тому, що ми фактично зрадили цих людей. Зміни, за які вони боролися, так і не відбулися. Хоча вже 32 роки ми живемо в незалежній Україні, на превеликий жаль, не сталося найголовнішого – покаяння, бо жертви і кати ходять одними вулицями", — висловився після нагородження Буковський.

Лауреат отримав грошову винагороду та статуетку, розроблену дизайнером Дмитром Покрасьоном та скульптором Станіславом Кадочниковим.

Премія імені Василя Стуса була заснована 1989 року Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції на чолі з Євгеном Сверстюком (1928-2014). Її щороку вручають літераторам, митцям, режисерам, музикантам, культурним менеджерам за внесок в українську культуру та стійкість громадянської позиції.  Починаючи з 2016 року, Український ПЕН, Києво-Могилянська Бізнес-Школа та видавництво "Дух і Літера" продовжили цю ініціативу.

З часу заснування Премії імені Василя Стуса її отримали понад 70 українських митців; торік лауреатом став журналіст, письменник та публіцист Віталій Портников.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.