З 1 вересня УГКЦ і ПЦУ переходять на новий календар

Відповідно до рішень Архиєрейського Синоду УГКЦ і Помісного Собору ПЦУ ці дві Церкви з початком нового Літургійного року, тобто з 1 вересня 2023 року, переходять на новий календар.

Про це пише РІСУ.

"Взявши до уваги численні прохання віруючих та провівши попередні консультації із духовенством та монашеством нашої Церкви про назрілу потребу реформи Літургійного календаря УГКЦ в Україні, а також зважаючи на душпастирські рації:

А. УГКЦ в Україні перейти з 1 вересня за новим стилем (початок Індикту) 2023 року Божого на новий стиль для нерухомих свят із збереженням чинної Пасхалії.

Б. Для тих парафій чи поодиноких громад, які відчувають себе ще не готовими до такого кроку (за окремим благословенням єпархіального єпископа), залишити можливість літургійного життя за юліанським календарем на період до 2025 року Божого", — йдеться у 5-ій постанові 93-ї сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, яка відбулася 1-2 лютого 2023 у Львові-Брюховичах.

Помісний Собор ПЦУ 27 липня 2023 затвердив Постанову Архиєрейського Собору від 24 травня 2023 р. "Про врегулювання календарного питання в Православній Церкві України" та зміни, внесені у зв'язку з цим до офіційного Церковного календаря Православної Церкви України.

У документі, зокрема, йдеться:

"1. Благословити парафіям (релігійним громадам) та монастирям, які належать до Православної Церкви України, використовувати у літургійній практиці новоюліанський календар (при цьому незмінно зберігаючи традиційну Пасхалію).

2. Перехід Православної Церкви України на новоюліанський календар здійснити починаючи з 1 вересня 2023 року (початок нового церковного року).

3. З огляду на пастирську доцільність для релігійних громад та монастирів, які виявлять бажання і надалі дотримуватися юліанського ("традиційного") календаря, за ікономією дозволити таким парафіям і монастирям, які належать до Православної Церкви України, за рішенням їхніх парафіяльних зборів (духовних соборів монастирів) продовжити використання юліанського календаря. Рішення про це має бути підтримане не менше, ніж двома третинами членів відповідної громади та належним чином документально оформлене.

4. Синодальній богословсько-літургійній комісії спільно з Синодальною календарною комісією, враховуючи досвід інших Православних Церков підготувати пропозиції щодо певних складних випадків у літургійній практиці, які виникатимуть при дотриманні традиційної Пасхалії та новоюліанського календаря для нерухомих свят".

Відповідно до рішень кожної Церкви ті громади чи монастирі, які ще не готові до такого переходу, мають право певний час залишитися на старому календарі.

Різниця через неточність Юліанського календаря щодо астрономічного календаря становить нині 13 діб (у ХІХ ст. вона становила 12 діб, у ХХІІ буде становити 14 діб). Відповідно календарна реформа полягає в усуненні цієї неточності та узгодженні церковного календаря з астрономічним.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.