Могила радянських офіцерів у парку в Чернівцях виявилася порожньою

Під час розкопок поховання під пам'ятником генералу Боброву у парку Шевченка в Чернівцях тіл радянських офіцерів не виявили.

Про це повідомив міський голова Роман Клічук.

"Братська могила у парку Шевченка виявилась не братською, і не могилою. Завершили процес ексгумації. На місці "поховання" тіл не виявили", – зазначив у своєму Telegram-каналі міський голова Чернівців Роман Клічук.

Розкопки та ексгумацію в чернівецькому парку здійснювало івано-франківське комунальне підприємство з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів "Пам'ять".

Директор підприємства отримав архівні дані, що під пам'ятником поховані шестеро "військових-червоноармійців". Це генерал-майор Фьодор Бобров, генерал-майор Константін Фєдоровскій, полковник Лаврєнтій Волошин, полковник Боріс Горбонос, полковник Владімір Бєлодєд та полковник Алєксандр Круглов.

У коментарі "Суспільному. Чернівці" директор підприємства Василь Тимків зазначив, що усі ці офіцери загинули за межами України під час бойових дій наприкінці Другої світової війни. "У тодішнього місцевого керівництва, вочевидь, виникла ідея створити меморіал, на якому б вони розмістити імена відомих на той час військових керівників", – зазначив Василь Тимків.

За його словами, те, чи дійсно там було поховання, викликало сумніви, адже офіцери загинули у 1944 році, а пам'ятник звели у 1946-му. Під час розкопок ці сумніви підтвердилися – під пам'ятником не виявили тіл та ознак поховань. 

Рішення про демонтаж та перепоховання з братської могили під пам'ятником Боброву ухвалили у квітні на засіданні виконкому Чернівецької міськради. Останки радянських офіцерів планували перепоховати на території міського кладовища. Також туди, згідно з документацією, мали б перенести пам'ятник. Однак після того, як виявилося, що поховання радянських офіцерів там не має, це питання обговорюватимуть додатково у міській раді.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.