АНОНС: PROпам'ять/ діалоги/ Магія місця: пам'ятники у просторі Києва

11 серпня у Культурно-мистецькому центрі відбудеться обговорення "PROпам'ять/ діалоги/ Магія місця: пам'ятники у просторі Києва".

Про це інформує Культурно-мистецький центр.

Заміна радянського герба на щиті Батьківщини-матері на тризуб викликала широку і гостру дискусію - від "Не на часі!" до "Нарешті!". Поки тризуб монтується, постають нові запитання: це вже все, чи щось із цим монументом треба буде робити потім, пізніше, після війни? А що з іншими пам'ятниками? І взагалі, що для нас спадщина (чи й залишки) радянського в культурі?

Де і як ми проводимо межу між тим, що для нас прийнятно, і тим, чого треба позбутися? Позбутися чи переосмислити? Переосмислити, отже - зберегти? На ці запитання не може бути простих і швидких відповідей. Але шукати ці відповіді треба.

У цьому контексті на наступній зустрічі у проєкті "PROпам'ять/діалоги" мистецтвознавиця Діана Клочко та дослідниця Києва Владислава Осьмак запрошують поговорити про історію кількох місць у центрі Києва, де монументи чи пам'ятники змінювали один одного, створюючи символічні простори.

Чому саме там і саме такі пам'ятники? І чи обов'язково на місці знесеного (демонтованого) монумента має постати саме інший монумент?

Спробуймо здійснити віртуальну прогулянку центром Києва і уявити, що б ми про нього зрозуміли, якби пам'ятники були єдиним доступним нам джерелом з історії нашого міста.

Захід відбудеться 11 серпня о 18:00 у Культурно-мистецькому центрі.

Вхід - вільний.

За бажання підтримати Культурно-мистецький центр можна тут.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.