Суд повернув у власність державі палац Терещенків на Житомирщині

Об’єкт є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Про це повідомляє Укрінформ.

Господарський суд Житомирської області постановив повернути державі палац меценатів Терещенків у селищі Червоне, який до цього перебував у власності Житомирської єпархії УПЦ Московського патріархату.

30 серпня суд задовольнив усі вимоги Бердичівської окружної прокуратури. Зокрема, йдеться про вимогу витребувати з володіння монастиря на користь держави в особі Міносвіти нежитлову будівлю площею 2802,7 кв. м та дві господарські будівлі площею 1264,7 і 394,5 кв. м.

Утім, представниця відповідача Марина Шолодько заявила, що рішення суду буде оскаржене і назвала його незаконним.

Палац Терещенків побудований у 1861 році Адольфом Грохольським, після його смерті перейшов у власність відомого мецената та цукрового промисловця Миколи Терещенка. Після приходу більшовиків там облаштували сирітський притулок, а згодом – фабрично-заводське училище.

У 2000 році ВАТ "Червоненський цукровик" безкоштовно передав маєток у власність Житомирської єпархії. У 2001 році в частині плацу створили Червоненський Свято-Різдва Христового жіночий монастир, підпорядкований Житомирській єпархії УПЦ (МП). Охоронного договору на пам'ятку архітектури єпархія не мала.

Бердичівська окружна прокуратура встановила факт протиправного вибуття майна державної форми власності – садиби Терещенка і звернулася до суду з позовом про повернення втраченої нерухомості державі. Усі судові рішення про відмову прокуратура оскаржила.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.