АНОНС: Презентація виставкового проєкту "Знак на щиті"

23 серпня об 11:00 із нагоди офіційного завершення реалізації проєкту «Тризуб Батьківщини» відбудеться відкриття виставки «Знак на щиті». Презентація проєкту пройде у Виставковому центрі Музею, на нових експозиційних площах.

Про це інформує Національний музей історії України у Другій світовій війні.

"Знак на щиті" – це музейна виставка, організована в нерозривному зв'язку з проєктом загальнодержавного масштабу "Тризуб Батьківщини", суть якого полягає в заміні радянської символіки на щиті монумента "Батьківщина-мати" на український державний символ – Тризуб. У ширшому контексті виставка є співзвучною загальному переозначенню Музею війни та монумента як його домінанти.

У просторі виставки представлено понад 200 автентичних артефактів, що охоплюють більш ніж тисячолітній відрізок історії України. Тимчасова експозиція відображає найцікавіші факти з історії Тризуба, фокусує увагу на найважливіших етапах його становлення як державного герба.

Вона є своєрідною відповіддю на актуальні суспільні питання, пов'язані з відтворенням Тризуба на щиті, висвітлює зв'язок цього процесу з перейменуванням самого монумента "Батьківщина-мати" та Музею загалом.

Спеціально для втілення проєкту Музей облаштував новий експозиційний простір у Виставковому центрі, який складається із трьох залів. Кожен із них уміщує відповідний розділ виставки.

Розділ "Державний знак" присвячений минулому Тризуба як династичного знака київських князів, а також утвердженню знака князя Володимира Великого у високому статусі Державного герба УНР. Підкреслено історичну спадкоємність між символами державності княжої доби та періоду українського державотворення на початку ХХ ст.

Представлені артефакти Середньовіччя:

- срібники князя Володимира Великого (988–1015 рр.), вірчі знаки давньоруських князів (ІХ–ХІ ст.);

- плінфа зі старої кладки Луцького замку з імовірним зображенням Тризуба (XIV ст.).

Експонати доби українських Визвольних змагань початку ХХ ст.:

- печатки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки (1918–1920); Української Держави за гетьманату Павла Скоропадського; печатка Організації українських націоналістів (1929);

- малюнки українських одностроїв періоду Визвольних змагань початку ХХ ст. з "Альбому уніформ Української Армії і Фльоти за добу Визвольної боротьби (1917–1921)" авторства художника, геральдиста, старшини Армії УНР Миколи Битинського (роботу над твором завершено в м. Прага в 1937 р.).

Розділ "Національний символ" розповідає про самобутню традицію використання національного знака в народному побуті українців між Першою та Другою світовими війнами.

Через зображення символу Тризуба в українському декоративно-ужитковому мистецтві міжвоєнної доби висвітлюється роль знака у формуванні та зміцненні національної самоідентичності українського народу. Основу цієї частини виставки становлять етнографічні артефакти: зразки народного одягу та предмети побуту.

Розділ "Знак на щиті" ілюструє сутність переозначення монумента й розкриває передумови цього процесу, а також демонструє зв'язок актуального історичного часу з багатовіковою геральдичною традицією. Представлені артефакти, що показують боротьбу українського суспільства за демократичні цінності й становлення України як суверенної держави:

- ткане панно "Салют Перемоги" художниці Людмили Лебіги (1985 р.) із зображенням монумента "Батьківщина-мати";

- речі учасників Революції Гідності та нинішньої російсько-української війни, що містять зображення Тризуба й підкреслюють важливість символу для сучасної української нації.

- фрагменти демонтованого герба срср зі щита скульптури "Батьківщина-мати"

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.