АНОНС: Жіночі виміри минулого: як історія стає реальністю

3 серпня у Львові в Центрі міської історії відбудеться дискусія "Жіночі виміри минулого: як історія стає реальністю".

Про це інформує Центр міської історії. 

Причинком до дискусії стане колективна монографія "Жіночі виміри минулого: уявлення, досвіди, репрезентації" під науковою редакцією Оксани Кісь, яка незабаром побачить світ зусиллями Центру міської історії та Української асоціації дослідниць жіночої історії за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля.

Що відбувається із дослідницею жіночих історичних досвідів, коли те, що вона вивчала, раптом стає частиною її власного реального життя? Як цей особистий воєнний досвід впливає на наші дослідження — як і про що ми пишемо, які питання до минулого ставимо, які нові відповіді віднаходимо в позірно знайомих джерелах?

До якої міри наші (наукові) тексти є також історичними свідченнями про цю війну? У чому полягає місія і відповідальність історикині/ка, яка/ий опинилася всередині історичних подій? Які теорії інтерпретації жіночих історичних досвідів (не)витримали випробування реальністю російсько-української війни і що це означає для студій жіночої історії в Україні і ширше?

До розмови доєднаються дослідниці Олена Галета, Іванна Черчович, Мар'яна Байдак, модеруватиме розмову Оксана Кісь.

Дискусія відбудеться 3 серпня о 18:30 у конференц-залі Центру міської історії, вул. Акад. Богомольця, 6.

Вхід вільний.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.