Під час розкопок у Володимирі на Волині знайшли стилізований герб міста XVI-XVII століття

Студенти факультету історії, політології та національної безпеки Волинського національного університету імені Лесі Українки під час розкопок в історичній частині Володимира знайшли стилізований герб міста XVI-XVII століття.

Про це повідомили у Волинському національному університеті імені Лесі Українки

На одній із ділянок древнього міста студенти виявили залишки споруди, яка може бути міським магістратом, будинком міського урядника, міського голови, або людини, яка мала стосунок до міського управління.

"Ми відкрили цікаву споруду XVI століття із завалом кахляної печі, з титулатурою міського герба. Зараз ми проводимо дослідження, щоб забезпечити технологічну можливість виконання проєкту з реконструкції міських мереж і дослідити ту спадщину, що потрапляє в зону ризику під час будівельних та монтажних робіт", - розповів Віктор Баюк, викладач кафедри історії України та археології, представник і наукий співробітник Охоронної археологічної служби України.

Водночас студент Данило Кононець, який був одним із тих, хто відкопав цінну знахідку зазначив, що коли він з колегами пошарово досліджували ділянку, то натрапили на глиняний фрагмент, який згодом виявився кахельною піччю.

"Коли ми знімали шарами ґрунт, почали знаходити кахлі, але вони були простими й одноманітними. Вже потім ми дістали цікавіші фрагменти, товстіші та фігурні. Ми обережно спробували скласти фрагменти і в нас вийшов стилізований герб Володимира", - пригадав четвертокурсник.

Віктор Баюк наголосив, що герб Володимира – найдавніший міський герб в Україні, він засвідчений в 1324 році на листі міста Володимира до німецького міста Штральзунда.   

Археолог пояснив, що знайдена корона кахельної печі є похідною від давньоруського герба, який зараз є офіційним міським гербом міста і датується 16-17 століттям.

"Це середина між давньоруським гербом 12 століття, сучасним гербом Володимира. Знайдена стилізація відноситься орієнтовно до 16-17 століття, оскільки Юрій Змієборець – латах. Тут доповнилося, адже у давньоруський період не було обладунків, їх не можна було виготовити технологічно. На час розвиненого Середньовіччя Юрій Змієборець був показаний сучасником", - уточнив Віктор Баюк.

Крім того, він додав, що унікальна знахідка тотожна із гербом 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого та їхнім нарукавним знаком і прапором.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.