Лик російського імператора Миколи ІІ на воротах Покровського монастиря в Києві

Покровський жіночий монастир у Києві належить до УПЦ МП.

Про це повідомив Народний депутат України Ростислав Павленко.
"Це, прости, Господи, не просто лік ампіратора Ніколая-кровавого. Це "лік" на … нових воротах Покровського монастиря в Києві. Місцеві стверждують, що робота це свіжа, зроблена уже після 24.02.2022. Щоправда, бачили це і раніше. Але повномасштабне вторгнення нічого не змінило", - написав Ростислав Павленко.
Покровський монастир 1889 року заснувала тітка останнього російського імператора Миколи ІІ – велика княгиня Олександра Петрівна. Покровський монастир був найбільшим благодійним закладом Києва, тут діла одна з кращих лікарень імперії. 

Ще за життя княгині Олександри було закладено головний храм монастиря – Миколаївський собор. Сталося це у серпні 1896 року в присутності імператора Миколи ІІ. 

Покровський монастир закрили у 1925 році більшовики. Під час німецької окупації обитель знову відкрили.

У 1981 році в монастирі сталася велика пожежа. Після неї проводилася тривала таємна реставрація (1982-1983 рр.). Тоді ж були розписані стіни Миколаївського собору, адже до того часу вони не мали розписів.

За часів радянської окупації України, чернеча садиба значно зменшилася. Лише у 2000-х роках монастирю повернули частину його колишньої території.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.