у Черкасах розкопали замок XVI століття

Знахідки представлені археологічними матеріалами різних епох. Найдавніші з них відносяться до зарубинецької культури (ІІІ ст. до н. е. – І ст. н. е.).

Про це повідомив Черкаський археологічний музей Середньої Наддніпрянщини.

З червня у Черкасах  тривають археологічні дослідження на території "литовського" замку в районі Дзеленьгори. Це другий сезон досліджень тут після 2020 року. Розкопки проводяться Черкаською експедицією Інституту археології НАН України в співпраці з Черкаським археологічним музеєм Середньої Наддніпрянщини. Цьогоріч розширили розкоп на схід – на сусідню ділянку по узв. Старособорному, 11/3.

Знахідки представлені археологічними матеріалами різних епох. Найдавніші з них відносяться до зарубинецької культури (ІІІ ст. до н. е. – І ст. н. е.). Більшість знахідок пов'язана з ранньою історією Черкас, бо ж саме тут розташовувався міський замок кін. XIV – поч. XVII ст.

"Цьогоріч нам пощастило натрапити на цікавий археологічний об'єкт, який безпосередньо пов'язаний із черкаським замком. Це велика за розмірами (5х5 м) споруда напівземлянкового типу. На даний момент розчищено верхню частину заповнення її котловану й виявлено обгорілі рештки дерев'яної конструкції: дощате облицювання стін, стовпи, дошки та балки перекриття, що просіло. На долівці знайдено рештки згорілої дерев'яної діжі", - йдеться у повідомленні.

Об'єкт виявився сильно пошкодженим. Причому найбільшу шкоду йому нанесно відносно нещодавно – років 5 тому, коли колишній власник ділянки без погодження з органом охорони культурної спадщини та без відповідної археологічної експертизи збудував житловий будинок.

"Виявлена споруда явно не житлового призначення. Найімовірніше, вона є однією з господарських будівель, які знаходилися на території замку. Не виключено, що це шпихлір – приміщення замкового арсеналу, де зберігали, зброю, порох, компоненти для його виготовлення (сірку та селітру), свинець, ядра тощо. Остаточні висновки можна буде зробити по завершенні дослідження споруди. З огляду на те, що в заповненні котловану знайдено фрагменти посуду, уламки кахлів, монету 1-ї пол. XVII ст., вірогідним є те, що споруда загинула 18 грудня 1637 року разом із "литовським" замком на Дзеленьгорі", - зазначили у музеї.

Тоді, під час козацького повстання під проводом Павла Бута (Павлюка), польські війська піддали вогню фортецю та частину міста. Приводом стало те, що реєстрові козаки Черкаського полку разом із полковником Яковом Гугнивим перейшли на бік повсталих. Після втихомирення бунтівних козаків влада Речі Посполитої не стала відбудовувати замок на старому місці, а облаштувала його на околиці тодішнього міста – на місці сучасного "Пагорба Слави".

 

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.