ПЦУ затвердив перехід на новоюліанський календар

Православна церква України на Помісному соборі остаточно затвердила перехід на новоюліанський календар з 1 вересня.

Про це повідомляють на сайті Православної Церкви України.

За таке рішення проголосували більшість делегатів під час Помісного Собору ПЦУ, що відбувся 27 липня в Софії Київській. Рішення підтримали 156 делегатів, проти виступили — 5. Загалом у Помісному соборі взяв участь 161 делегат.

"Це засвідчує, що ми приймаємо рішення соборно, а не примусово. Бо ми зберегли також можливість для тих громад, тих монастирів, які поки не готові, тимчасово залишитися на старому календарі. Ми не діємо примусово, а добровільно. Ми не обмежували їх часовими рамками. Коли вони дозріють остаточно вони, я думаю, долучаться до цієї реформи", — зазначив Епіфаній.

З переходом на новий календар православні християни східного обряду України Різдво святкуватимуть 25 грудня, а не 7 січня, День Святого Миколая — 6 грудня, а не 19 грудня, Водохреще — 6 січня, а не 18 січня, Покрову — 1 жовтня, а не 14 жовтня. При цьому на Великдень та інші свята, дати яких визначаються за місячним календарем, це рішення не вплине.

24 травня Архієрейський собор ПЦУ схвалив перехід на Новоюліанський календар з 1 вересня цього року. Водночас прийняття нового календарного стиля чи збереження старого залишається правом релігійних громад і монастирів.

 
Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.