У Полтаві демонтують пам'ятники Пушкіну, Ватуіну та Зигіну не дочекавшись дозволу Мінкульту

У Полтаві протягом тижня планують демонтувати три пам'ятники: радянським генералам Олексію Зигіну, Миколі Ватутіну і поету Олександру Пушкіну.

Про це повідомляє пресслужба Полтавської міської ради.

На початку літа експертна комісія Міністерства культури розглянула звернення Полтави та зняла відповідні пам'ятники з Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Втім, досі міськрада не отримала листа-дозволу виконати демонтаж пам'ятників.

Враховуючи можливі кадрові зміни у керівництві Мінкульту (зокрема, звільнення очільника міністерства Олександра Ткаченка), керівництво міста вирішило діяти без дозволу урядовців.

Працівники "Декоративних культур" мають виконати демонтаж пам'ятників впродовж 7 днів. Після демонтажу скульптури будуть передані до музеїв.

"Всі строки минули й відповіді від Мінкульту ми не отримали. Тому зараз ми ці пам'ятники демонтуємо, перенесемо їх на зберігання й уже потім чекатимемо коли переоберуть нового керівника Міністерства культури. Це може затягнутися дуже надовго. Є декілька пропозицій, куди перенесемо пам'ятники Зигіну, Ватутіну і Пушкіну. Одна із них передати демонтовані пам'ятники у Сумську область на зберігання у музей", - пояснив в.о міського голови Полтави Андрій Карпов.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.