IN MEMORIAM: помер французький історик Ален Безансон

Ален Безансон відійшов у вічність 9 липня на 91 році життя.

Про це сповістив повідомив публіцист і перекладач Микола Рябчук.

"Я мав честь запізнатися особисто з цією чудовою людиною і блискучим інтелектуалом, таким рідкісним із його критичними поглядами на тлі русофільського інтелектуального середовища Франції минулих десятиліть. Я вдячний йому за цікаві розмови, за прекрасні книжки і, звісно, за передмову "на виріст" до французького видання моєї збірки "Від Малоросії до України", - написав Микола Рябчук.

Ален Безансон народився у Парижі 25 квітня 1932 року. За життя Сталіна був прибічником комунізму, 19-річним вступив до Французької компартії, однак через п'ять років вийшов з її лав. Згодом став критично аналізувати як комунізм, так і тоталітаризм.

Безансон є автором понад двох десятків книжок та великої кількості статей і передмов на теми історії Росії, СРСР та України, тоталітаризму, історії християнства. Його дослідження надруковані у французьких, американських, англійських, італійських, польських, українських та інших журналах.

"Його увага до нашої країни та розвитку суспільства була одним із найсильніших інтелектуальних стимулів спілкування Парижа і Києва протягом понад 30 років", - зазначив філософ та громадський діяч Костянтин Сігов. 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.