Через підрив Каховської ГЕС затоплений музей-садиба Остапа Вишні

Через підрив збройними силами росії Каховської ГЕС у зоні затоплення опинився музей-садиба українського письменника Остапа Вишні, що в селі Кринки Олешківського району на Херсонщині.

Про це на своїй фейсбук-сторінці повідомила глава Державного агентства розвитку туризму Мар'яна Олеськів, пише Читомо.

"Під водою опинився дім-музей Остапа Вишні у селі Кринки, який був одним з туристичних магнітів регіону. Також у зоні затоплення знаходиться Херсонський художній музей імені Олексія Шовкуненка. Може бути затоплено комплекс "Зелені хутори Таврії", заснований на місці старовинних хуторів. Тут знаходився автентичний музей українського народного побуту XV–XX століть, а також знамениті солоні рожеві озера", — розповіла Олеськів.

Вона також повідомила, що наразі повністю або частково затоплені 11 населених пунктів на Правобережжі — Миколаївка, Ольгівка, Львове, Тягинка, Понятівка, Іванівка, Токарівка, Придніпровське, Садове, частково місто Херсон.

Відновлений дім-музей Остапа Вишні відкрили 2020 року.

Будинок, у якому зупинявся для відпочинку письменник у Кринках і де був колись музей, не ремонтували понад два десятиліття, оскільки він був розташований на території, яка нині перебуває у віданні Міністерства оборони, і доступ до нього виявився обмеженим. Тому музей перенесли на іншу ділянку.

Серед експонатів музею — особисті речі й світлини Остапа Вишні.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.