У Львові показали врятовані ікони з Бахмута

Побачити ікони можна в гарнізонному храмі Петра і Павла.

Як повідомляє кореспондент "Еспресо.Захід", у вступному слові отець-настоятель Гарнізонного храму апостолів Петра і Павла Тарас Михальчук, зазначив, що врятування ікон – це також перемога, адже показує, що "українці є високодуховною нацією, яка вірить в Бога".

Військовослужбовці Тарас Тимчишин і Андрій Очкус знайшли чотири ікони у бахмутській багатоповерхівці напередодні Великодня.

"Територія на якій ми були, вона була легкодоступною для ворога. Після наказу знайти спостережний пункт, ми вирушили у багатоповерхівку, щоб знайти там правильне місце. Зайшли і подивилися, чи немає ворога. Виходячи з квартири, ми помітили частину рамки. Почали діставати і побачили ікону, потім виявили ще три. Все це було напередодні Великодня. Для нас це було як диво. У подальшому ці ікони служили нам щитом, який закривав від обстрілів. Я вважаю, що це було дійсно диво. Цей будинок згорів, а ікони ми змогли врятувати, жертвуючи собою під час обстрілів, щоб винести їх. А тепер всі охочі можуть на них подивитися", – сказав Тарас Демчишин.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.