Українське посольство завітало на «урочисте відкриття» виставки у Білорусі

Українські дипломати відвідали урочисте відкриття виставки автентичних українських рушників і народного одягу у Білорусі.

Про це інформує Посольство України в Республіці Білорусь.

16 червня дипломати відвідали територію Білоруського державного музею архітектури та завітали на виставку майстрині народної творчості Галини Безбородко, яка народилася в Україні, але проживає у Білорусі. 

"На виставці, яку відвідали дипломати посольства України в Білорусі, представлені рушники з різних регіонів України, народний жіночий одяг, вишивані сорочки. Присутні мали можливість послухати розповідь співробітників музею, які познайомили відвідувачів виставки з історією представлених експонатів", – йдеться у повідомленні.

Проте така ініціатива українського посольства викликало обурення у соцмережіах, адже з території Білорусі неодноразово здійснювалися обстріли України, а білоруський режим відтримує військову агресію Росії проти України.

"Тобто Ви дійсно не розумієте що коли в Україні війна і коли Білорусь на державному рівні підтримує нашого ворога Ви йдете на цю виставку і ще й продаєте це як власні культурні здобутки? Серйозно? І от цікаво, чия це була ідея? А приїдьте в Харків, Херсон чи Одесу! Підтримайте культурну спадщину там! А ще краще в Олешки! Соромно що Ви там нібито представляєте Україну!", - написала етнологиня Оксана Косміна.

 Посольство ніяк не прокоментувало обурення українців.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.