На Полтавщині перейменували «Криницю Петра I»

У Новоселівській громаді Полтавського району прибрали символ звеличення московського царя Пєтра I.

З ініціативи Полтавського офісу Українського інституту національної пам'яті (УІНП) виконком Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області прийняв рішення №74 "Про перейменування культурної спадщини". Ним переозначено історико-туристичний об'єкт, а також гідрологічну пам'ятку природи "Криниця Петра I".

Відтепер гідронім має назву "Мавчина криниця". Також у межах виконання деколонізаційного закону та у зв'язку із перейменуванням звідти знято відповідні символи та таблички, що звеличували  московського царя Петра I.

Криниця розташована неподалік сіл Терентіївка та Лісові поляни Новоселівської сільської ради. 

Як повідомили у Полтавському офісі УІНП та виконкомі Новоселівської громади, колишня російська назва як маркер "руского міра" з'явилася ще у часи СРСР — рішенням облвиконкому від 16.11.1979 року за №437. Нині ця гідрологічна пам'ятка природи внесена до Державного кадастру обліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

"Тривалий час культивувався міф: московити, нібито, вирили криницю під час підходу до місця переправи через Ворсклу напередодні Полтавської битви. Мовляв, солдатів окупаційної армії Московського царства, які рухалися до Полтави, мучила спрага, і вони вирішили викопати криницю саме в цьому місці. Невдовзі під'їхав Пьотр і, бачте, це вам не абищо — іспіл водіци. Громадська організація "руская общіна Полтави" в часи проросійського режиму Януковича за сприяння "Громадської палати Російської Федерації" та "Спілки сімей військовослужбовців Росії" створили ледь не культ криниці і відповідно московського царя Пєтра I", - розповів представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.