АНОНС: публічна розмова "Лемки та бойки Донбасу. Переселенці чи вигнанці: рондо історичної трагедії"

Із нагоди Всесвітнього дня біженців у Національному музеї історії України у Другій світовій війні відбудеться публічна розмова на тему «Лемки та бойки Донбасу. Переселенці чи вигнанці: рондо історичної трагедії».

Про це інформує Національний музей історії України у Другій світовій війні.

20 червня о 15:00 з нагоди Всесвітнього дня біженців у Музеї відбудеться публічна розмова на тему "Лемки та бойки Донбасу. Переселенці чи вигнанці: рондо історичної трагедії".

Захід проходитиме у просторі виставки "Україна – розп'яття", яка розповідає про російсько-українську війну.

У межах розмови старший науковий співробітник Музею Роман Кабачій прочитає лекцію, присвячену проблемі вимушеного переселення в умовах російсько-української війни нащадків лемків, переміщених у 1945 р. на Луганщину, та західних бойків у 1951 р. – на Донеччину.

Лемки з Горлицького повіту колишнього Краківського воєводства були виселені зі своїх домівок на підставі Угоди про обмін населенням між УРСР та Польщею від 9 вересня 1944 р. Бойки з Нижньоустрицького району колишньої Дрогобицької області були переселені в межах домовленості про обмін територіями між УРСР та Польщею 1951 р.

Автор лекції зосередиться на двох спільнотах – лемків із с. Переможне та бойків із трьох сіл Званівської громади біля м. Бахмут. Лемки із с. Переможне допомагали захисникам зруйнованого Луганського аеропорту й мусили рятуватися втечею, коли у 2014 р. село зайняли терористи з угруповання "ЛНР". Бойки із сіл Званівської громади, були змушені покинути власні домівки у 2022 р. через бойові дії на їхній території.

Модератор заходу – старший науковий співробітник Музею Інна Єрмакова.

Трансляція заходу на офіційній сторінці Музею у ФБ.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.