Будинок-музей Поліни Райко в Олешках знищила повінь

Будівля вистояла, але більшість фресок художниці втрачено.

Про це повідомив у Facebook Семен Храмцов, представник Херсонського обласного благодійного фонду ім. Поліни Райко, виклавши фото та відео зруйнованого будинку.

"Це траур! Прислали відео з будиночку Поліни Райко... Більш внутрішніх стін обвалилися, тепер це жахливий опенспейс... Фресок десь 30-40% (зі стелями) збереглося, але "стіна з сестрами" повністю втрачена. І походу "муж-рибак", медсестра... все що нижче... Коти – наполовину, "дорога в рай" теж... Не знаю скільки він так ще вистоїть...", - повідомив він.

Будинок Поліни Райко опинився під водою після того, як 6 червня росія підірвала Каховську ГЕС і вода затопила регіон. 7 червня Семен Храмцов, представник благодійного фонду імені Поліни Райко, повідомив, що будинок під водою.

Поліна Райко (1928-2004) — українська художниця-самоучка. У 69 років почала малювати на стінах запустілого будинку. Жінка розписала будинок, хвіртки, паркани та ворота радянською, язичницькою та християнською символікою, оповідаючи історію свого життя. Художниця зображувала портрети родини, а також улюблену символіку та різнокольорових птахів усіляких форм і видів: качок, гусей, півників, ластівок, сов, дятлів.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.