Премію Вацлава Гавела за творче дисидентство вручили чотирьом українцям

Церемонія нагородження відбулася 14 червня на Oslo Freedom Forum.

Про це інформує Суспільне. Культура.

Лауреатами премії Вацлава Гавела за творче дисидентство у 2023 році стали четверо українців: мистецтвознавиця Юлія Манукян, вбитий росіянами диригент Херсонської філармонії Юрій Керпатенко, ілюстраторка Марія Лонюк та проєкт Stand Up for Ukraine. 

Головному диригенту Херсонського музичного-драматичного театру Юрію Керпатенку нагороду присудили посмертно. На початку жовтня 2022 року стало відомо, що російські окупанти вбили його у власному будинку в Херсоні. Він відмовлявся співпрацювати з росіянами.

Нагороду також отримала Юлія Манукян, яка створила підпільну Резиденцію під час окупації. Під час тимчасової окупації Херсона шість художників таємно зустрічалися у підвальній студії, щоб створити роботи, які демонструють смерть і руйнування в Херсоні. 

Ще одна лауреатка — українська художниця-фрілансерка Марія Лонюк, яка спеціалізується на цифровому мистецтві. З початку повномасштабного вторгнення вона створює ілюстрації про війну, зображаючи спустошеність міст, будинків, людських життів.

Також організатори відзначили проєкт Stand Up for Ukraine, який створила вимушена переселенка з України Єлизавета Ізмалкова. Проєкт об'єднує людей за допомогою музики.

Крім українців, премію присудили нікарагуанському політичному карикатуристу Педро X. Моліні та угандійському романісту Каквензі Рукірабашайджу.

Премію Вацлава Гавела за творче дисидентство вручають з 2012 року людям, які "беруть участь у творчому інакомисленні, демонструючи сміливість і креативність, щоб кинути виклик несправедливості та жити по правді".

Зазвичай щороку обирають трьох лауреатів. У 2023-му четверо українців розділяють одну з трьох нагород. 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.