Вишитий рушник із Житомирщини передали Меморіалу жертв геноциду в Руанді

Його передав до меморіального комплексу під час офіційного візиту міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Про це повідомив Музей Голодомору.

В середині травня команда музею побувала в селі Ходорків на Житомирщині, де мешкає 102-річна Любов Ярош. Тоді вдалося записали ще одне інтерв'ю та отримати в дар рушник, який вона особисто вишивала (тепер він зберігатиметься в Музеї Руанди як нагадування про Голодомор-геноцид в Україні), а також кошик із березової кори, якому більше ста років.

"Цей рушник вишила українка, яка пережила Голодомор. Вчора ми передали його Меморіалу жертв геноциду в Руанді 1994 року. Любові Ярош 102 роки. Вона і сьогодні допомагає плести масксітки для ЗСУ, а троє її онуків воюють. Цей рушник вона передала спеціально для моєї поїздки. Це знак солідарності українського народу з руандійським. Ми поділяємо їхній біль, бо самі пережили геноцид", – написав Дмитро Кулеба.

Водночас міністр наголосив на важливому сучасному контексті руандійського досвіду в подоланні проблем у постгеноцидному суспільстві. Йдеться про покарання за пропаганду та притягнення розпалювачів геноциду до відповідальності.

 
Теми

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".

Командир гармати "Історик"

Іменем ужгородця Миколи Гаєвого назвали Центр сучасної історії в Українському католицькому університеті.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.